Дніпровська гімназія №104 ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
 
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Святковий календар. Спілкуємося українською мовою

Сторінка психолога

 

Психологія війни. Як рятуватися від депресії

Виключаємо режим жалості за усім матеріальним. Ворог на це розраховує, тому нищить наші інфраструктури. Попрошу уважно прочитати і втримати холодний розум. Розказати за потреби про це іншим, пише Главком.

Війна має свою «психологію».

Вона складається з інформаційно-психологічних атак.

Ми уже пережили всі стани діяльності психіки.

І зараз ми можемо спостерігати у нас виснаження.

Попередній стан – це була ейфорія, яка підкріплювалася дикою злістю до ворога і невичерпною гордістю за наші перемоги. Під час ейфорії ми по максимуму об’єдналися, згуртувалися, зарядилися бойовим духом. Ми могли не спати, не їсти і функціонувати на всю бойову готовність.

Але для мозку енергетично важко працювати в такому стані. Тому він включив для себе функцію захисту!

І ми можемо почувати себе тотально виснаженими. Можуть спостерігатися ознаки депресії через постійну тривогу.

Хочу, щоб ви розуміли.

Ворог знає усі ці прийоми! Він на це й розраховує.

Щоби у стані виснаження зламати нас повністю!

Наш мозок потім знову включиться в режим «готовності».

Зараз йому потрібно допомогти пережити виснаження.

За будь-якої нагоди спимо, навіть якщо для цього треба випити заспокійливе;

П’ємо воду. Обезводнений організм не може боротися зі стресом. Вода потрібніша за їжу;

Робимо інформаційні паузи від читання новин;

Виключаємо режим жалості за усім матеріальним. Ворог на це розраховує, тому нищить наші інфраструктури.

Саме постійна жалість за втраченим ще більше підживлює тривогу і вирубує наш мозок. Ми усе відбудуємо.

Включіться в план «що я зроблю після війни».

Це допоможе вашому мозку працювати на ваш порятунок, а не на тихеньке самознищення;

Рятуйтеся гумором. Це надійний щит для мозку, щоб трохи знизити кортизол;

Обіймайтеся;

Говоріть близьким «я тебе люблю».

Такі слова допомагають тримати сили.

Не вірити, не поширювати неперевірену інформацію.

Нас ніхто ніколи не здасть!

 

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У КРИЗОВИЙ ПЕРІОД

 

Поради:

  • Намагайтеся залишатися якомога позитивнішим. Діти сприймають те, що відбувається, виходячи з вашої поведінки. Вам не потрібно завжди залишатися "сильним"; ви й так робите все, що можете. Займайтеся самодопомогою, самоспівчуттям та висловлюйте позитивні емоції.
  • Обіймайте своїх дітей, якщо вони хочуть, і дозволяйте їм “притиснутися” до ваших колін.
  • Співайте разом дитячі пісні. Це створює відчуття безпеки.
  • Уникайте відкритих конфліктів та конфронтації серед друзів та членів сім'ї.
  • Приймайте те, що відчуває ваша дитина, які б емоції вона не виявляла.
  • Чим більше ви отримаєте підтримки від інших, тим краще ви зможете допомогти

своїм дітям.

  • Якщо ви вірите в Бога або якщо ви є духовною людиною, помоліться разом з вашою

дитиною.

  • Не заохочуйте у своїх дітях почуття гніву або помсти. Це лише посилить тривожність вашої дитини.

Щодо підлітків, дотримуйтесь рівноваги між можливістю звернення до них як до дорослих (говорити правду, ділитися з ними своїми думками, покладати відповідальність), і можливістю звернутися до вас за підтримкою.
Способи зниження стресу:

Дихальні вправи:
_ Запах квітів: Скажіть дитині, щоб вона собі уявила, що вона нюхає квітку,
глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки
уявити собі квітку.
_ Маленький зайчик: Як зайчик у саду, запропонуйте дитині зробити три швидкі
вдихи через ніс і один довгий видих через рот.
_ М'яч для зниження стресу: Зробіть свій власний м'яч для зниження стресу,
наповнивши тканину, пластикові пакети або повітряні кулі сухим просом або рисом). Стисніть м'яч, коли відчуєте стрес, щоб зняти м'язову напругу.

Вправи на позитивну уяву:
_ Намагайтеся разом уявити безпечний простір, який би він не був. Нехай ваша
дитина скаже, що вона бачить і відчуває у цьому місці.
_ Нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім'ю та друзів.
За можливістю:

Намагайтеся задовольнити основні потреби (їжа, воду, одяг, підгузки, туалет).
Спробуйте встановити порядок дня. Щоденний розпорядок забезпечує стабільність та впевненість у тому, що хоча б щось постійне і під контролем.
Уникайте показувати дітям графічні або звукові подробиці: у реальному житті, по телевізору, по радіо або по телефону.
Намагайтеся не налаштовувати дитину на певні почуття. Деякі можуть бути дуже
стриманими і тихими під час нападів, інші можуть гніватися. Визнавайте та приймайте їх почуття.

Рекомендації щодо тілесної безпеки:
• Покажіть дитині, як потрібно вкриватися, якщо поруч відбувається вибух: ляжте на живіт, закрийте вуха і злегка відкрийте рот.
• Якщо бомбосховища немає, краще знаходитись біля сходів будівлі та триматися подалі від вікон.
• Нагадайте дитині, щоб вона не чіпала незнайомі предмети або руїни після вибуху, щоб уникнути контакту з вибухівкою.
• Потренуйтеся разом з дитиною: Що робити, коли відбувається активне бомбардування? Що робити після? Якщо є бомбосховища, тренуйтеся як добігти до бомбосховища. Створивши звичну реакцію у разі бомбардування, можна значно зменшити стрес і дати вашій дитині деяке відчуття контролю.
• Заведіть сумку на випадок, якщо потрібно терміново бігти з основними речами, які ви можете взяти з собою, коли будете рухатися в бомбосховище або підвал. Покладіть у сумку кілька невеликих іграшок, а також їжу, воду, підгузки, запасний одяг, телефон, документи, тощо

Автор: Кун Севенантс, Доктор психологічних наук. 

Бачити менше

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підліток — істота нестерпна. Причому не тільки для інших, але й для себе самого. У психології цей вік не дар­ма називають «кризовим». Криза означає, що щось старе має піти, а нове — з'явитись. І підліток переживає труднощі цих змін, аби виконати низку надважливих для всьо­го його подальшого життя психологічних завдань:

1.   Відокремитися від батьків.

2.     Усвідомити себе і свою стать. Зрозумі­ти, хто ти є, яка ти людина.

3.   Відкрити для себе світ інших людей.

Виконання цих завдань неможливе без:

•      заперечення всього, що пропонують дорослі — інакше не зрозумієш власних від­повідей, рішень, смислів;

•      намагань вирішувати щось самому, навіть якщо дорослі вже підказали наймудрі-ший із можливих виборів;

•        пошуків себе і «влипання» у різно­манітні історії, аби перевірити, наскільки ти сильний, здібний і стійкий;

•      детального вивчення своєї зовнішності, розуміння того, що краса чи привабливіть значно збільшують шанси бути прийнятим і коханим;

•      активних контактів із протилежною статтю, вивчення світу різноманітними спо­собами;

•      тісного спілкування з однолітками, розуміння, що ти не один, і в інших — ТІ ж проблеми.

 

Мені здається, що дорослі значно кра­ще розуміли б своїх «кризових» дітей, якби знали, що виконання цих важливих психо­логічних завдань неминуче супроводжують сильні почуття. Перш за все:

1.      Агресія.

2.      Страх.

3.      Сором.

4.      Тривога.

Розглянемо основні проблеми підлітка:

1. Потреба в увазі і підтримці без осуду й оцінок, тобто безоціночна теплота, прий­няття і мудрість дорослих.

  2.       Потреба у чітких (але не тісних) пра­вилах і кордонах, які мають утримувати дорослі.

3.       Потреба в розвитку і навчанні через життєву практику.

4.       Потреба у цікавих життєвих подіях.

5. Потреба у задоволенні — підліток ви­вчає себе, свої почуття і враження, прагне до чуттєвого збагачення.

6.       Потреба у повазі і визнанні — коли людина отримує їх, у неї виробляється міц­на впевненість у собі як у цінній особис­тості, і це стає основою успіху в усіх сферах життя.

7.       Потреба у спілкуванні і прийнятті од­нолітками .

8.       Потреба у вмінні впевнено відстоювати свої переконанні

9.       Потреба у творчому самовиражен­ні і самореалізації

 

Аби дізнатися, чи готові батьки зрозумі­ти, прийняти і допомогти своїй дитині, вони можуть поставити собі кілька запитань:

1.     Я подарувала життя своїй дитині чи я подарувала життя своєї дитини собі?

2.     Я хочу, аби моя дитина (доросла ди­тина) стала відповідальною і самостійною.

3.     Я справді поважаю свою дитину і вва­жаю, що вона здатна впоратися з усіма свої­ми проблемами.

4.  Я готовий прийняти право своєї ди­тини на помилки і не осуджувати її.

5.     Я хочу, аби моя дитина була щаслива, навіть якщо це не відповідає моїм уявленням про щастя.

Що допоможе батькам подолати цей кри­зовий період із мінімальними душевними втратами?

•      Знання того, що криза неуникна, і ва­ше завдання — допомогти стати дорослим;

•      розуміння того, що ваша дитина і далі любить і поважає вас, але не може виявити цього просто зараз, адже спочатку їй необ­хідно зруйнувати ваш батьківський автори­тет;

•      усвідомлення того, що ваша дитина ви­росла, і ви вже не зможете її контролювати, як раніше, вирішувати за неї, час усе робити самому;

•      прийняття того, що вона може здатися комусь поганою, негарною й неуспішною, але ваша підтримка і ненав'язливе співчуття можуть творити дива;

•      віра в те, що криза мине.

Чим батьки можуть допомогти своєму під­літку:

•      і далі любити його;

•      вірити, що той упорається з усім;

•      не «качати права» через дрібниці, дати шанс помилятися і наполягати на своєму;

•      ставитися до нього і його світу з по­вагою, навіть якщо він сам і його світ вам аж ніяк не симпатичні;

•      бути близько, аби підтримати, коли попросять;

•      попри бурхливі почуття, залишатися у добрих стосунках, виявляти тепло і прий­няття.

 

І взагалі, якщо ваша дитина все ж увійшла у цей такий важкий і кризовий період, зна­чить, вона розвивається правильно, а ви — чудові батьки, які зробили все це можливим. Привітайте себе і сконцентруйтеся на влас­ному житті. Вам буде легше дозволити під­літку відокремитись, якщо у вас самих відбу­ватиметься щось співмірне за важливістю та інтересом. Адже ваша дитина — уже майже не дитина, а дорослий, і незабаром вам до­ведеться з ним познайомитися.

 

Бажаю вам безумовної любові і злагоди в родині!

Підліток — істота нестерпна. Причому не тільки для інших, але й для себе самого. У психології цей вік не дар­ма називають «кризовим». Криза означає, що щось старе має піти, а нове — з'явитись. І підліток переживає труднощі цих змін, аби виконати низку надважливих для всьо­го його подальшого життя психологічних завдань:

1.   Відокремитися від батьків.

2.     Усвідомити себе і свою стать. Зрозумі­ти, хто ти є, яка ти людина.

3.   Відкрити для себе світ інших людей.

Виконання цих завдань неможливе без:

•      заперечення всього, що пропонують дорослі — інакше не зрозумієш власних від­повідей, рішень, смислів;

•      намагань вирішувати щось самому, навіть якщо дорослі вже підказали наймудрі-ший із можливих виборів;

•        пошуків себе і «влипання» у різно­манітні історії, аби перевірити, наскільки ти сильний, здібний і стійкий;

•      детального вивчення своєї зовнішності, розуміння того, що краса чи привабливіть значно збільшують шанси бути прийнятим і коханим;

•      активних контактів із протилежною статтю, вивчення світу різноманітними спо­собами;

•      тісного спілкування з однолітками, розуміння, що ти не один, і в інших — ТІ ж проблеми.

 

Мені здається, що дорослі значно кра­ще розуміли б своїх «кризових» дітей, якби знали, що виконання цих важливих психо­логічних завдань неминуче супроводжують сильні почуття. Перш за все:

1.          Агресія.

2.      Страх.

3.      Сором.

4.      Тривога.

Розглянемо основні проблеми підлітка:

1. Потреба в увазі і підтримці без осуду й оцінок, тобто безоціночна теплота, прий­няття і мудрість дорослих.

  2.       Потреба у чітких (але не тісних) пра­вилах і кордонах, які мають утримувати дорослі.

3.       Потреба в розвитку і навчанні через життєву практику.

4.       Потреба у цікавих життєвих подіях.

5. Потреба у задоволенні — підліток ви­вчає себе, свої почуття і враження, прагне до чуттєвого збагачення.

6.       Потреба у повазі і визнанні — коли людина отримує їх, у неї виробляється міц­на впевненість у собі як у цінній особис­тості, і це стає основою успіху в усіх сферах життя.

7.       Потреба у спілкуванні і прийнятті од­нолітками .

8.       Потреба у вмінні впевнено відстоювати свої переконанні

9.       Потреба у творчому самовиражен­ні і самореалізації

 

Аби дізнатися, чи готові батьки зрозумі­ти, прийняти і допомогти своїй дитині, вони можуть поставити собі кілька запитань:

1.     Я подарувала життя своїй дитині чи я подарувала життя своєї дитини собі?

2.     Я хочу, аби моя дитина (доросла ди­тина) стала відповідальною і самостійною.

3.     Я справді поважаю свою дитину і вва­жаю, що вона здатна впоратися з усіма свої­ми проблемами.

4.  Я готовий прийняти право своєї ди­тини на помилки і не осуджувати її.

5.     Я хочу, аби моя дитина була щаслива, навіть якщо це не відповідає моїм уявленням про щастя.

Що допоможе батькам подолати цей кри­зовий період із мінімальними душевними втратами?

•      Знання того, що криза неуникна, і ва­ше завдання — допомогти стати дорослим;

•      розуміння того, що ваша дитина і далі любить і поважає вас, але не може виявити цього просто зараз, адже спочатку їй необ­хідно зруйнувати ваш батьківський автори­тет;

•      усвідомлення того, що ваша дитина ви­росла, і ви вже не зможете її контролювати, як раніше, вирішувати за неї, час усе робити самому;

•      прийняття того, що вона може здатися комусь поганою, негарною й неуспішною, але ваша підтримка і ненав'язливе співчуття можуть творити дива;

•      віра в те, що криза мине.

Чим батьки можуть допомогти своєму під­літку:

•      і далі любити його;

•      вірити, що той упорається з усім;

•      не «качати права» через дрібниці, дати шанс помилятися і наполягати на своєму;

•      ставитися до нього і його світу з по­вагою, навіть якщо він сам і його світ вам аж ніяк не симпатичні;

•      бути близько, аби підтримати, коли попросять;

•      попри бурхливі почуття, залишатися у добрих стосунках, виявляти тепло і прий­няття.

 

І взагалі, якщо ваша дитина все ж увійшла у цей такий важкий і кризовий період, зна­чить, вона розвивається правильно, а ви — чудові батьки, які зробили все це можливим. Привітайте себе і сконцентруйтеся на влас­ному житті. Вам буде легше дозволити під­літку відокремитись, якщо у вас самих відбу­ватиметься щось співмірне за важливістю та інтересом. Адже ваша дитина — уже майже не дитина, а дорослий, і незабаром вам до­ведеться з ним познайомитися.

 

Бажаю вам безумовної любові і злагоди в родині!