КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ «НАВЧАЛЬНО - ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС № 104» «СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА – ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД (ЯСЛА-САДОК)» ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
 
ЛАСКАВО ПРОСИМО!

Жінка – одвічна загадка природи

Жінка – одвічна загадка природи

 

Мета: розкрити образ жінки в історії, літературі, мистецтві, звернути увагу на місце жінки у суспільстві у різні епохи, підкреслити її велике призначення на Землі, виховувати доброту, людяність, повагу до її величності – жінки.

Звучать звуки ніжної мелодії.

Ведучий.

Жінка! Тебе оспівують музи поезії  і музики, живопису і скульптури. Образ твій звеличується все частіше в мистецьких творах. Так було, є, так буде вічно. Бо вічна краса твоєї душі, вічна доброта твого серця…

Читець:

Женщине

Ты – женщина, ты – книга между книг,

Ты – свернутый, запечатленный свиток,

В его строках и душ, и слов избыток,

В его листах безумен каждый стих.

Ты – женщина, ты – ведьмовский напиток!

Он жжет огнем, едва в уста проник,

Но пьющий пламя подавляет крик

И славословит бешено средь пыток.

Ты – женщина, и этим ты права,

От века убрана короной звездной,

Ты в наших безднах образ божества!

Мы для тебя влечем ярем железный,

Тебе мы служим, тверди гор дробя,

И молимся – от века – на тебя!

                                    (В. Брюсов)

Ведучий.

Жінка, краса, любов, мати… ці слова давно стали синонімами. Протягом багатьох століть люди оспівували та прославляли образ матері – берегині чи коханої жінки, благословляючи її ім'я. Деякі філософи вважали, що доля жінки – у домашньому господарюванні та материнстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почуттів. Але українки вже багато століть виявляють і велич почуттів, і талант материнства, і велич справ.

Читець:

Для почуттів найкращих на землі

Створили люди сотні добрих слів –

Таких, як щирість, ніжність… їх багато.

Це милосердя, спокій, чистота,

Це вірність, співчуття і доброта,

Любов, надійність. Всіх їх не назвати!

Та і навіщо, коли є одне,

Мама – це слово головне.

Ведучий.

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. Упродовж свого історичного розвитку Україна мала чимало славних доньок. Це княгині і князівни, козачки і селянки, просвітниці й воїни, митці й учені… Отже, проклавши разом дорогу в далеке минуле, зробимо з вами спробу з’ясувати, у чому ж загадковість і велич жіночих постатей. Кого приховує історія під цими іменами?

Читець:

Жіноче серце! Чи ти лід студений,

Чи запашний, чудовий світ весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що знищить все? Чи ти як тихі сни

Невинності? Чи як той стяг воєнний,

Що до побіди кличе? Чи терни,

Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний,

Чи демон лютий з пекла глибини?

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти і в чім постійне? Мов!

Ти океан: маниш і потопляєш,

Ти рай – добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

                                                   Іван Франко.

Ведучий.

В 1520 році під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин (нині Івано-Франківська область) була захоплена в полон і продана в султанський гарем п’ятнадцятирічна Настя Лісовська, дочка місцевого священика. Незабаром з рабині-заложниці вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного – одного з наймогутніших та наймудріших султанів грізної Османської імперії.

Розумна, вродлива й енергійна Роксолана мала великі здібності, писала вірші, вела щось на зразок щоденника, досконало знала французьку мову. Вона була однією з найосвіченіших тоді у світі жінок, відігравала значну роль у політичному житті Османської імперії, стала першою порадницею падишаха.

         Винятковість долі Роксолани в тому, ким вона стала. Роксолані був даний титул великої султанші Стамбульської. Такої честі не знала жодна жінка Туреччини!

 41 рік пробула Настя Лісовська султаншею Туреччини. Саме стільки наймогутніша у світі держава не чинила нападів на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Розуміючи неможливість повернення до рідного краю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу. Відчуваючи близьку смерть, могутня Роксолана відкликала сина з далекого походу, щоби передати останнє прохання про рідну землю. «Помираю, сину, – мовила Настя, – помираю, так і не побачивши України, тихого гаю біля річки. Так і не вклинившись могилам батьків. Не почувши ні зозулі, ні соловейка. Хоч би на мить усе це побачити і почути».

Біля мечеті Сулеймана Пишного, поруч із його восьмигранною гробницею – теж кам’яна восьмигранна усипальниця Роксолани, єдиної султанші в тисячолітній історії Османської імперії, взагалі єдиної в історії жінки, яка удостоєна такої честі...

Ведучий.

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях, що на Тернопільщині, у сім’ї священика. Шляхетні манери, смак, потяг до навчання Соломія успадкувала від батька, який  прищепив дітям любов до музики. Соломія з дитячих років виявляла неабиякі вокальні здібності й любов до української пісні. Під час навчання в Тернопільській гімназії вона здобула основи музичної підготовки.

Перший публічний виступ Соломії відбувся у 1883 році на Шевченківському концерті в Тернополі. Вона співала в хорі товариства «Руська бесіда». В 1891 році вступає до Львівської консерваторії, а 15 квітня 1893 року відбувся перший оперний дебют. На сцені Львівського оперного театру вона виконала партію Леонори у виставі «Фаворитка».

В 1893 році закінчила Львівську консерваторію з відзнакою. Її дзвінке мецо-сопрано, високе почуття краси, сценічна постава, принадна зовнішність – усе заповідало в артистичному світі найкраще майбутнє. Восени 1893 року вона вирушила до Італії, у Мілан, щоб удосконалити мистецтво співу. І вже наступного року вона співає в операх «Фауст», «Аїда», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Африканка», «Галька», «Страшний двір».

Успіху досягає наполегливою працею.Виступає у Львові, Кракові, Відні, Одесі, в Південній Америці, у Варшавському Великому театрі, у Петербурзі. Співає разом із Карузо і Баттістіні. Сто разів Соломія виконувала роль Баттерфляй в опері Пуччині «Мадам Баттерфляй» на прохання самого композитора.

Звучить запис пісні у виконанні Соломії Крушельницької

Соломія Крушельницька мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівництво українського університету й театру у Львові. У сольних концертах завжди виконувала українські народні пісні і твори українських композиторів.

Ведучий.

Дочка України, народний художник Катерина Білокур привернула загальну увагу до своїх полотен, вразивши найвибагливіших знавців та поцінувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів.

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії  у селянській родині. Коли їй виповнилося приблизно 6-7 років, Катерина самотужки навчилася читати. На сімейній раді вирішили Катрю до школи не віддавати, оскільки читати вона вміє. На цьому її освіта закінчилася.

Уперше вона спробувала малювати вуглиною на шматку домашнього полотна. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, на думку всіх, заняттям. Удень вона працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись по господарству, до ночі малювала. Пензлі виготовляла власноруч зі щетини тварин. Використовувала фарби, які виготовляла з буряк, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді  вдавалося дістати й олійні фарби. Катерина малювала здебільшого квіти, іноді портрети.

У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та Київського театрального технікуму, але немала атестата про середню освіту.Учителем для неї стала жива природа. Лише на сороковому році життя про Катерину Білокур заговорили як про самобутню мистецьку особистість.

1950-роки є вершиною творчості художниці. У 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини, які високо оцінив Пабло Пікассо. Світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ!» через два роки Катерина Білокур отримала звання народної художниці України.

Читець:

       Діти Катерини Білокур.

Богданівка – не Богом дане,

Не чортом прокляте село,

А та земля, де на світанні

Найбільше квітів розцвіло.

І гомонять вони, як люди,

І мова їхня – голосна.

Таких квіток ніде не буде,

Хіба що вицвітуть у снах.

Такі – не хиляться, не в’януть,

Таких морози не приб’ють.

І навіть росами тумани

Перед світанком не заллють.

На них немає ні пилинки.

Це їх не можна не любить.

Це їх самотня добра жінка

Колись навчила говорить.

Велика посмертна слава прийшла згодом. Настав час шанування: картини видатної художниці експонують у музеях України; установлено три пам’ятники Катерині Білокур; картинну галерею, де експонують роботи художниці й твори українських митців  відкрито в Яготині; вулиця Катерини Білокур з’явилася у Києві; видано альбом, книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.

Ведучий.

Так писав про свою дружину Марію Володимир Сосюра. Це була дійсно не жінка, а казкова жар-птиця, прекрасна райдуга. Народилася Марія Гаврилівна в Санкт-Петербурзі, закінчила балетну студію, працювала актрисою. Заарештована в 1949 році нібито за антирадянську агітацію. Цілий рік протримали в підвалах на Луб’янці в Москві, вона вже не могла ходити, її носили на допити і все вимагали, щоб вона зізналася, що перебуває в терористичній організації.

Ув’язнення вона відбувала в Кемеровській області, була звільнена в 1954 році. За всі ці роки Володимир Сосюра не написав до дружини жодного листа. Коли Марія вийшла на волю, приїхала до Києва. Володимир дізнався, прибіг, став перед нею на коліна. І вона пробачила й завжди захищала коханого чоловіка. У 1992 році була реабілітована. Померла в 1995 році в Києві.

Читець:

         Жінкам України.

Вони пройшли крізь хуртовини ночі,

Крізь воєн дим і попіл канонад,

Відважні, горді постаті жіночі

В страху не оглядалися назад.

Найкращий цвіт розп’ятого народу –

Жіноцтво української землі –

На страту йшли за правду у негоду,

З погордою на ясному чолі.

Готові до рішучого двобою –

Їх не лякали табори страхіть,

Окрилені ідеєю святою:

Життям за волю краю заплатить.

                             Бажена Коваленко.

Ведучий.

Золотий голос України Ніна Матвієнко.

Пісня! Вона - серце народу, його душа, його крила. Витворена народом, пісня пахне травневими дощами, синіми льонами, материними руками. Скільки людей, затамувавши подих, слухали її трепетне й лагідне тужіння...

Майстерністю народної артистки України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Ніною Матвієнко захоплювались у багатьох країнах.

Народилась вона на Житомирщині. У сімʼї було одинадцятеро дітей. Любила спорт, зокрема ручний м’яч. Була і в акробатичному гуртку. Після школи пішла на коростеньський завод «Хіммаш», улаштувавшись кранівницею. Мрією Ніни Матвієнко було поступити до студії театру. Закінчивши в університеті факультет української мови та літератури, пізнавши історію пісні, вона стала співачкою. Коло її захоплень різноманітне, але найближчою стала пісня. Прислухайтесь, як співає Ніна Матвієнко, і ви станете щедрішими, чистішими в помислах і ділах своїх.

Звучить запис пісні Н. Матвієнко

Ведучий.

Українській літературі таланить на великих жінок. Своє серце й душу, свій великий талант дарує Україні поетеса Ліна Костенко.

Читець:

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив,

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність,

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі

Ведучий.

Ліна Василівна Костенко народилася 19  березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси –учителювали. Родина Костенків зазнала переслідувань у роки сталінщини. Батько був репресований, десять років поневірявся в жахливих єжовсько-беріївських концтаборах.

       Коли дівчинці минуло 6 років, родина перебралася до Києва. Тут вона закінчила середню школу, навчалася в педагогічному інституті. В 1952 році вступила до Московського літературного інституту, який закінчила з відзнакою.

У роки застою Ліна Костенко пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиріччя не публікувались її твори. Її вірші ходили по руках серед справжніх шанувальників літератури. Ліна Василівна писала історію свого народу, історію його трагедій і прозрінь.

Життя поетеси таке ж непросте, як історія її героїв.Важливе місце не лише у творчості, а й у житті Ліни Костенко посідає Чорнобиль.Ліна Василівна створює музей у Чорнобилі, де вже зібрано понад 7 тисяч експонатів.

Ведучий.

Дивне створіння – жінка. Одним поглядом в силі викликати велике почуття. Одним порухом брови розвіяти його на порох... Її люблять і зневажать, обожнюють і затоптують у бруд. А все ж стають перед нею на коліна... Тому що все високе в людині – від жінки. Жінка дає життя, леліє, зігріває, допомагає зробити перші кроки.  Вона порадниця й захисниця, предмет обожнення та поклоніння, щастя й натхнення. Сила жінки звичайно безмежна.

Дійсно, жінки гідні цього. Та як їх можна не любити, коли вони все знають, усюди встигають: виховати дітей, зберегти тепло родинного вогнища, бути водночас хорошим спеціалістом на роботі й доброю господинею вдома. Вони успішно вирішують усі ці проблеми й залишаються перш за все жінками. У кожній квітці – своя чарівність. Так само, як у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, уміти дивитись.

Читець:

О, Женщина! Весенний сад в цвету,

Наполненный теплом и ароматом.

О, Женщина! Ты путь в мою мечту,

Что прячется за розовым закатом.

О, Женщина! Души надежный кров,

Великая награда и заслуга.

О, Женщина! Ты сладость нежных снов,

Надежная и верная подруга.

О, Женщина! Я повторяю вновь

Все имена, которые ты носишь

О, Женщина! Ты жизнь нам в дом приносишь.

О, Женщина! Ты вечная любовь!

Ведучий.

Сьогодні ми згадали лише невелику частину українок, якими пишається наша країна. Увесь талант і сила доньки українського народу віддавали на вівтар Вітчизни, її славу. Ми схиляємо свої голови перед тими, хто виборов для нас вільне і щасливе життя!

 

Подобається